Tale

Statsminister Mette Frederiksens tale ved gudstjeneste på årsdagen for invasionen af Ukraine, 24. februar 2023

Statsministeriet
Foto: Ty Stange

Det talte ord gælder. 

”Min drøm er at se et fredfyldt og lykkeligt Mykolajiv – en by, som kun fugle flyver hen over – ikke raketter.”

Sådan har en ung, ukrainsk kvinde sat ord på sit håb for fremtiden.

Den drøm, det håb og det ønske om fred i Ukraine. Det er, hvad vi er samlet om i dag.

Deres kongelige højheder.

Kære ukrainere. Kære danskere. Kære alle sammen.

And a special greeting to you, mr. Ambassador.

Med fredsgudstjenesten markerer vi en dag, som ingen af os i virkeligheden har lyst til at mindes.

Den 24. februar 2022.

Rusland invaderede brutalt Ukraine.

Krigen vendte tilbage til Europa.               

På et splitsekund forandredes hverdagen og livet. For millioner af ukrainere.

Fra en normal hverdag som den, vi alle kender. Til et liv i krig. 

For et år siden vågnede ukrainerne til lyden af sirener.

Mens bomberne faldt over Kyiv. Odessa. Kherson. Kharkiv. Forvandledes byer til kamppladser.

Grønne marker blev skyttegrave.

Skoler blev ruiner. Børn blev myrdet.

Krigen er ubærlig.

Alligevel har I ukrainere båret krigens byrde hver eneste dag gennem et helt år.

Krigen er blevet jeres hverdag.

Hvad gør det ved mennesker?

Hvad gør det ved et menneske at leve i frygt?

At flygte med alt, hvad du ejer, i en bærepose?

Hvad gør det ved et barn at tage afsked med sin far?

Hvad gør det ved en mor at sende sine drenge i krig?

Det er ikke lang tid siden, jeg selv var i Ukraine.

Jeg mødte en kvinde. Mor til fire sønner.

Vi stod på gaden. Hun tog min arm, så på mig og fortalte, at alle hendes fire sønner er i krig.

Hun vaklede ikke i troen på deres deltagelse i krigen. Men det var en mor i sorg. De stille tårer ned ad kinderne fortalte mig det hele.

Der er den dobbelte følelse. Sorg – og stolthed. Frygt – og mod. Usikkerhed – og håb.

Når vi i Danmark ser på jer ukrainere. Så ser vi ikke et knækket folk.

Vi ser styrke.

I viser os det.

Ukrainerne og jeres modige, utrættelige præsident Zelenskyy – I kæmper ikke kun for jeres eget land. Men for hele Europa.

Ikke kun for jeres frihed. Men for vores frihed.

Derfor kan vi ikke svigte jer. Derfor vil vi ikke svigte jer.

Til jer ukrainere, som er i Danmark, vil jeg sige: Vi vil passe på jer, så længe I har brug for det.

Og vi vil hjælpe med at genopbygge jeres land.

Danmark støtter Ukraine så meget, vi kan. Og vi gør det, så længe vi skal.

Der er dybt i os alle et behov for at hjælpe.

Som jer her i Danmark, der indsamler tøj, tæpper og legetøj. Jer, der pakker det i sække. Jer, som kører bussen fra Danmark til Polen med nødhjælp.

Jer, der har en ekstra seng, en udstrakt hånd, et venskab at give.

Tak til alle i Danmark, som hjælper det ukrainske folk. Af hjertet tak.

I er billedet på, hvordan vi står sammen som samfund. 

Hver eneste handling gør os stolte. 

* * *

I dag vil jeg også nævne tragedien, som har ramt Tyrkiet og Syrien.

Et historisk ødelæggende jordskælv. 

Titusindvis af omkomne. Mange, mange kvæstede.

Hertil kommer ødelæggelserne. Hundredtusinder af menneskers liv ligger bogstavelig talt i ruiner.

Lad os sende de varmeste tanker til de mange ofre og deres familier.

Danmark hjælper de ramte områder i Tyrkiet og Syrien. Selvfølgelig.

* * *

Angrebet på Ukraine var et brud med alt det, vi europæere tog for givet.

At freden og friheden var kommet for at blive.

Sådan er det ikke. Det ser vi nu.

Vores verdensbillede er blevet rystet. Men måske har vi også fået rystet noget på plads.

Os selv. Europa, USA og vores allierede står stærkere og mere forenet end i mange, mange år.

Putin og Rusland troede, de kunne splitte os. Men han og de tog fejl.

Rusland vil ikke freden. Det vil vi. Og vi ved, det kræver, at vi kæmper for den.

Båndene mellem Ukraine og Europa er stærkere end nogensinde.

* * *

Kære ukrainere.

Ord kan ikke beskrive, hvad I går igennem.

Men I skal vide: Vi ser jer. Og vi er med jer.

Jeg indledte med den unge, ukrainske piges drøm.

Drømmen om et land, hvor kun fugle – ikke raketter – flyver hen over himlen.

Den drøm må ikke være forgæves. Det er vores løfte til jer.

Så længe håbets flamme brænder, vil Ukraine bestå.

Freden vil komme tilbage.

Friheden vil vinde.

 

Talen oversat til ukrainsk

Промова може трохи відрізнятися

 "Моя мрія - бачити мирний і щасливий Миколаїв - місто, над яким літають тільки птахи, а не ракети".

Так молода українка висловила свої сподівання на майбутнє.

Ця мрія, ця надія і це бажання миру в Україні. Це те, чому ми сьогодні зібралися.

Ваші Королівські Величності.

Дорогі українці. Дорогі данці. Шановні гості

І особливе вітання вам, пане посол М. Видойник.

Службою миру ми відзначаємо день, який ніхто з нас не хоче згадувати.

24 лютого 2022 року.

Росія брутально вторглася в Україну.

Війна повернулася в Європу.

За долю секунди змінилося повсякденне життя для мільйонів українців.

Від звичайного повсякденного життя, такого, яке ми всі знаємо, до життя під час війни. 

Рік тому українці прокинулися від звуку сирен.

Над Києвом падали бомби. Одесою. Херсоном. Харковом. Міста перетворилися на поля битв.

Зелені поля стали окопами.

Школи перетворилися на руїни. Дітей вбивали.

Війна нестерпна.

Але ви, українці, несете тягар війни щодня протягом цілого року.

Війна стала вашим повсякденним життям.

Як вона впливає на людей?

Як це впливає на людину, коли вона постійно живе в страху?

Тікати з усім, що маєш, у поліетиленовому пакеті?

Що вона робить з дитиною яка має прощатися з батьком?

Що відбувається з матір'ю, коли вона відправляє своїх синів на війну?

Не так давно я сама була в Україні.

Познайомився з жінкою. Мати чотирьох синів.

Ми стояли на вулиці. Вона взяла мене за руку, подивилася на мене і сказала, що всі її четверо синів воюють.

Вона не похитнулася у своїй вірі в їхній участі у війні. Але це була мати в жалобі. Тихі сльози, що котилися по її щоках, сказали мені все.

Подвійне почуття. Скорбота - і гордість. Страх - і відвага. Невпевненість - і надія.

Коли ми в Данії дивимося на вас, українців, ми не бачимо зломленого народу.

Ми бачимо силу.

Ви показуєте нам це.

Українці і ваш мужній, невтомний президент Зеленський - ви боретеся не лише за власну країну. Ви боретеся за всю Європу.

Не лише за свою свободу. Але й за нашу свободу.

Ось чому ми не можемо вас підвести. Саме тому ми не підведемо вас.

Вам, українцям, які перебувають у Данії, я кажу: Ми будемо піклуватися про вас стільки, скільки вам буде потрібно.

І ми допоможемо відбудувати вашу країну.

Данія підтримує Україну настільки, наскільки ми можемо. І ми будемо робити це стільки, скільки буде потрібно.

В глибині душі ми всі маємо потребу допомагати.

Ті хто тут в Данії, збираєте одяг, ковдри та іграшки. Хтось пакує їх у мішки. Хтось їдете автобусом з Данії до Польщі з необхідною допомогою.

Ви, у кого є зайве ліжко, простягаєте руку дружби.

Дякуємо всім у Данії, хто допомагає українським біженцям. Дякуємо вам від щирого серця.

Ви є прикладом того, як ми тримаємося разом як суспільство.

Ми всі вами пишаємося. 

* * *

Сьогодні я також хочу згадати про трагедію, яка спіткала Туреччину і Сирію.

Історично руйнівний землетрус. 

Десятки тисяч загиблих. Багато, багато поранених.

Крім того, руйнування. Сотні тисяч людських життів буквально лежать в руїнах.

Дозвольте висловити глибокі співчуття численним жертвам та їхнім родинам.

Звісно, Данія допомагає постраждалим районам в Туреччині та Сирії.

* * *

Напад на Україну став розривом з усім, що ми, європейці, вважали само собою зрозумілим.

Що мир і свобода прийшли, щоб залишитися.

Це не так. Ми бачимо це зараз.

Наш світогляд похитнувся. Але, можливо, також дещо стало на місце.

Ми, Європа, США і наші союзники стали сильнішими і згуртованішими, ніж були протягом багатьох, багатьох років.

Путін думав, що зможе нас розділити. Але він помилявся.

Росія не хоче миру. Ми хочемо. І ми знаємо, що це вимагає від нас боротьби за нього.

Зв'язки між Україною та Європою сильніші, ніж будь-коли.

* * *

Дорогі українці.

Ніякі слова не можуть описати те, що ви переживаєте.

Але я хочу, щоб ви знали: Ми бачимо вас. І ми з вами.

Я почала з мрії молодої української дівчини.

Мрії про країну, де в небі літають лише птахи, а не ракети.

Ця мрія не повинна бути марною. Це наша з вами обіцянка.

Поки горить полум'я надії, Україна буде стояти.

Мир повернеться.